За чотири роки до окупації Криму у квітні 2010 року у Верховній Раді жорстоко билися. Віктор Янукович протягував ратифікацію Харківських угод, які продовжували термін перебування військової бази Росії в Севастополі на 25 років. Після цього Росія почала активно модернізувати флот, а місцеві пристосуванці та прихильники «руського міра» зрозуміли: «Росія з Криму не піде». З ратифікації Харківських угод фактично і почалася окупація Криму.
«Одним із провідних інструментів незаконної окупації півострова став Чорноморський флот РФ. Відповідно до угод РФ могла тримати в Криму до 25 тисяч військовослужбовців. Орендовані об’єкти використовувались як база для ведення розвідувально-підривної, інформаційно-пропагандистської та іншої антиукраїнської діяльності», — вказує директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін у доповіді про те, як Росія роками готувалася до війни з Україною.
За даними розвідки Міноборони України, анексія Криму відбулась у три етапи і кожен з них передбачав використання морських сил Чорноморського флоту, доступних Росії в Криму:
I етап – приховане перекидання підрозділів збройних сил Росії з території РФ на територію Криму морським шляхом;
II етап — бойові кораблі, літаки морської штурмової та розвідувальної авіації, а також вертольоти Чорноморського флоту в Криму були приведені у вищий ступінь бойової готовності;
III етап — додатково в Криму було зосереджено понад 7 тисяч військовослужбовців, перш за все десантників і сил спецпризначення. Вони були перекинуті на територію АРК морським і повітряним шляхом. Були посилені можливості Чорноморського флоту з проведення морських десантних операцій. Десантні кораблі, зосереджені в Криму, дозволяли провести морську десантну операцію по всьому чорноморському узбережжю України.
«Ситуація з Кримом сформувалася не за один рік, і вирішення її теж мало відбуватися десятиліттями. Ключовим моментом мало стати закриття бази ЧФ РФ у Севастополі – після чого властиві для нього міграційні процеси перемістилися б до Новоросійська, а російський анклав у Криму поступово втрачав би силу і вплив», — писали ТЕКСТИ перед ратифікацією.
РОСІЯ ВІДДАЛА 40 МІЛЬЯРДІВ ДОЛАРІВ ЗА ТЕ, ЩОБ ПРОЦЕС ПЕРЕТВОРЕННЯ КРИМУ В РОСІЙСЬКИЙ АНКЛАВ НЕ ПРИПИНЯВСЯ
Суть Угоди полягала в тому, що Росія давала Україні знижку на газ в обмін на продовження терміну базування. Тоді сума дисконту оцінювалася у 40 мільярдів доларів. Історія виникнення високої ціни на газ і необхідності у такій знижці – інше питання, про газові угоди Тимошенко, які передували Харківським угодам Януковича, писали багато.
«Вважаю, що ця угода, яка була підписана президентами Росії та України 21 квітня, позначає новий етап взаємин між нашими країнами…» — заявив тоді спікер російської Держдуми Борис Гризлов. Після окупації Криму Держдума РФ відразу у березні 2014 денонсувала цю угоду.
В Україні ж допомогли запроваджувати цей «новий етап» армія помічників Путіна – депутати Януковича.
Верховна Рада, 27.04.2010. Прем’єр Азаров радіє. За ним ліворуч нардеп Сівкович, його звинувачують в організації жорстокого побиття студентів. Екс-кадебіст, майже 20 останніх років він діяв як один із ключових російських агентів впливу. ФОТО: Руслан Канюка, газета День, www.day.kiev.ua
Опозиція протидіяла голосуванню, як могла, заблокувала отвори для голосувань, накрила прапором місця регіоналів.
27 квітня 2010 року за те, щоб у Путіна вдалося, билися у прямому сенсі слова регіонали. Билися завзято, декількох депутатів-опозиціонерів забрала швидка. «Депутатів били і спеціально проведені регіоналами в зал засідань охоронці – подібного в цій залі не було за всю історію країни», — писали ТЕКСТИ в ті дні.
Згадаємо поіменно тих, хто активно протягував рішення і тих, хто тихенько голосував, чи мовчав, коли його голос зараховували «за».
Ключові особи
Тут ідеться тільки про тих, хто протягував рішення у парламенті.
№1: Володимир Литвин, на той час Голова Верховної Ради – нинішній депутат, «Герой України». Саме він за відсутності 226 голосів, «не моргнувши оком, відкрив засідання – незважаючи навіть на те, що це око заліпило яйце, кинуте кимсь із опозиціонерів.
Опозиція кидає яйця, Володимир Литвин ховається під парасолями
«Половина регіоналів стояла під трибуною, десятки депутатів коаліції просто не прийшли на засідання, картки «мертвих душ були заблоковані», але на табло висвітлилось 236 голосів «за». «Рішення прийнято», — проголосив Литвин», — так Тексти описували відразу після подій.
№ 2: Андрій Клюєв, виступав з нетривалою доповіддю по «Харківських угодах», а в той час був першим віце-прем’єр-міністром України і відповідальним за «правильні голосування» у Раді. Андрій Клюєв зараз разом з братом (який також голосував за «Харківські угоди»), ймовірно, переховується в Росії.
Найактивніші бойовики
Олег Царьов – член Політради Партії регіонів, зараз переховується в Росії, називає себе «головою парламенту Новоросії» і, за його твердженнями, представляє інтереси Новоросії в Москві.
У білому светрі Олег Царьов
Вадим Колєсніченко – в той час був заступником голови фракції Партії регіонів. У січні 2015-ого заявлений у розшук, має російське громадянство. Після окупації Криму балотувався у Севастопільську міськраду, програв.
Володимир Олійник – один з головних спікерів Януковича під час Революції Гідності. Після втечі до Москви один з організаторів антиукраїнського «Комітету спасіння України».
На фото – сивий ліворуч Володимир Олійник, по центру Олесь Доній, а Василь Стельмашенко тримає Донія за чуба
Микола Злочевський – був Міністром охорони навколишнього середовища. Зараз йому оголошена підозра від Генпрокуратури про розкрадання державного майна і незаконне збагачення, суд арештовував та знімав арешт з його майна.
На фото виділено червоним Миколу Злочевського
Павло Лєбєдєв – Міністр оборони з 2012 по 27 лютого 2014 року. Під час Євромайдану зник з України. Після втечі президента Януковича покинув Київ ще до офіційної відставки. Був присутній у Кремлі на зібранні з нагоди «прийняття» Криму до складу Росії.
Дмитро Саламатін – генеральний директор «Укроборонпрому», (2010–2012), має зв’язки з російськими спецслужбами, живе в Росії по сусідству з босами ФСБ.
На фото справа — Дмитро Саламатін. ФОТО: Руслан Канюка, газета День, www.day.kiev.ua
Ельбрус Тедеєв — професійний борець, чемпіон світу та головний у групі «бійців» серед депутатів ПР. Головне завдання — битися в Раді, коли потрібно. І досі президент Асоціації спортивної боротьби в України.
Ліворуч з георгієвською стрічкою — Ельбрус Тедеєв, праворуч — Василь Стельмашенко
Нестор Шуфрич – був Міністром МНС в 2010-ому, коли у Верховній Раді в день ратифікації кинули димову шашку, особисто прибув «боротися з димом». Зараз – депутат від Опоблоку.
Нестор Шуфрич (зліва на фото) прийшов захищати регіоналів від димових шашок
Дмитро Шенцев – регіонал, нагороджений 2013 року в Росії медаллю Пушкіна — за великий внесок у збереження та популяризацію російської мови та культури за кордоном. Зараз — депутат від Опоблоку.
Дмитро Шенцев на фото в центрі поряд з прапором
Василь Стельмашенко – преса пише, що потрапив у список регіоналів по квоті Ахметова, один з тих, хто вижив у 90-ті . Бив Олеся Донія (див. попередні фото), відомий як кримінальний авторитет.
Владислав Лук’янов – регіонал, активно закликав до федералізаціїї. Він — на фото нижче:
Владислав Лук’янов так старався, що аж заскочив зверху
Якщо ви знаєте прізвища інших учасників бійки на стороні тодішньої влади, пишіть у коментарях і додавайте фотографію
Пішаки
Насамкінець нагадуємо повний список людей, чиї голоси «ЗА» з’явилися у переліку голосів на підтримку ратифікації.
Джерело
0 коментарі:
Дописати коментар